Коли прийшла додому, я марила тобою,
хворіла я, напевно, чи рахувала сни.
Обличчя твоє рідне, знайоме аж до болю,
ми бачились в останнє тільки восени.

Я думала про тебе і наше спільне небо,
про сильні почування мрійливого життя.
Най буде все як зараз, бо іншого не треба,
і плинули ми разом вперед до забуття.

“По-справжньому кохала коли-небудь, мила? ” – 

в осінню якусь теплу ніч мене ти запитав,
а я тобі всміхнулась, напроти я присіла.
Кохання – дивна штука, бо all you need is love.

А я кохала, знаєш, то було божевільно,
раптово, дивно, сонячно, немов ті літні дні.
Казати щиро, мабуть, і зараз я не вільна,
за всі вірші і зорі в небі завдячую тобі.

20.08.14